Кров – свята

Епопея-трилогія знаного українського письменника й державника Володимира Шовкошитного «Кров — свята» неначе скидає з нашої історії шкаралущу ворожих міфів і являє читачеві храм української державності вже без риштувань. А заодно і вказує шлях очищення колективної пам’яті через її звільнення від намулу малоросійства й меншовартості, через прищеплення українському суспільству гену гідності й самоповаги та психології переможців. Це наш український аналог «Війни і миру» чи «Тихого Дону». Дуже український. І дуже європейський. ­Автор ніби застерігає нас з вами, європейців: якщо течія Ґольф­стриму уповільниться — на нашу Європу чекають люті морози, а весь світ ніколи вже не буде таким затишним для життя. Скільки б не з'являлося цікаво-доказових історичних дослі­джень, зрушення у колективній пам’яті здатна спричинити лише уґрунтована на мітології белетристика. Для такого зрушення замало кількох вершинних творів, а тим більше відверто попсової пригодницької писанини на задану тему. Аби переламати спресовану десятиліттями ситуацію брехні чи напівправди в умовах браку часу на їхнє масове осмислення повинен з’явитися твір, котрий замикає увесь ланцюг поодиноких фактів у структуру цілого феномену. Саме таким виглядає історична епопея Володимира Шовкошитного, трилогія «Кров — свята».