Підземні ріки течуть

На початку збірки «Підземні ріки течуть» автор запалює свічку у темному підвалі – і замикає читача у ньому, лишаючи сам-на-сам з безликими картонними фігурами з порцеляновими головами. У кожної з восьми фігур є своя історія, своя тінь на пожовклій від часу стіні. Навіщо літнє подружжя прямує у самісіньке серце небезпечної зони Темряви? Що ховається за личиною гротескного «ми»? Як утекти від потойбічного птаха, якщо він оселився у твоїй голові? Хто переможе у протистоянні між Китом, Островом і Темрявою? Чи можна знайти Бога? І, зрештою, де не ходить смерть? Низка символів, що проходить крізь усі частини книжки, поступово перетворюється на тло для прихованої, дев’ятої історії, де поєднуються всі події, всі сенси та натяки. І тоді вам буде що сказати чорній істоті з зубастою пащею, яка чекає наприкінці шляху. Ці тексти химерні. Приховані знаки – підступні. Силуети за поворотом – жаскі. Зазвичай автор проводить гостей манівцями, підготовленими заздалегідь, аби зрештою розповісти свою історію. Що ж, не цього разу. Євген Лір випускає з підвалів своєї свідомості темних псів, самогубців, шукачів метафізичних істин і навіть художницю-криміналістку, аби ті сплелися у потойбічному танці навколо мерехтливої свічки – уяви свого читача – і змусили його віднайти свій шлях самотужки. Подорож світом цієї збірки небезпечна, але від цього ще захопливіша. Вісім оповідань, що увійшли до книжки, тісно пов’язані між собою символами, подіями та натяками. І якщо вам стане снаги поєднати знаки під правильним кутом, ви отримаєте дев’яту історію, приховану під опалим листям, – бо найцікавіше завжди приховане від очей. Прислухайтесь. Чуєте? Підземні ріки течуть.