Шопенгауер як вихователь. Сутінки ідолів

Фрідріх Ніцше (1844–1900) – видатний німецький філософ і мислитель ХІХ століття, чиї твори мали вибуховий ефект і зробили його чи не найцитованішим філософом у ХХ сторіччі. Отримавши класичну освіту і ставши професором філології у 24 роки, Ніцше до того ж захоплювався музикою, яку вважав найвищим проявом творчого духу. Його першим філософським твором стало «Народження трагедії з духу музики» (1872). Бунтівна натура мислителя не дала йому довго зачаровуватися ідеалізмом, як не спокусив його і матеріалізм. Ніцше знайшов свій особистий шлях – він називав себе філософом неприємних істин. У виданні представлено дві роботи Ніцше: «Шопенгауер як вихователь» (1874) та «Сутінки ідолів» (1888). В першій з них Ніцше звертається до філософії Артура Шопенгауера, який був представником філософії волюнтаризму. Воля, в його розумінні, була тим космічним принципом, на якому базується Всесвіт. Захоплення метафізикою та етикою Шопенгауера мало неабиякий вплив на творчість самого Ніцше – його головний, хоч і не завершений, твір має назву «Воля до влади» (1886–1888). «Сутінки ідолів» зачіпає актуальну для кінця ХІХ – початку ХХ століття тему деградації європейської цивілізації та культури з її потягом до декадансу і смерті. В цій роботі Ніцше піддає критиці творчість тих мислителів і письменників, з якими не погоджується – від Платона до Руссо.